АСОЦІАЦІЯ ЮРИСТІВ ФОНДОВОГО РИНКУ

У минулому номері газети "Цінні папери України" було завершено публікацію проекту Закону України "Про акціонерні товариства", презентованого на міжнародній конференції, яка відбулася в Києві 27-28 жовтня 1998 року. Запропоноване газетою відкрите обговорення законопроекту викликало інтерес у зацікавлених кіл (див. ЦПУ №№32,33,34 за 1998 р. та №№ 1, 8, 12 за 1999 р.). Висловлені погляди розробників законопроекту, керівників ДКЦПФР та фахівців у галузі корпоративного управління дозволяють підбити перші підсумки обговорення. Вочевидь, редакція чинного Закону України "Про господарські товариства", який свого часу готувався без наявного практичного досвіду в галузі корпоративного управління, вже не може дати відповіді на всі запитання, що виникають у практичній діяльності українських акціонерних товариств. Тому необхідність доповнення правових актів, якими регулюється діяльність цього найпоширенішого у нас внаслідок приватизації виду господарського товариства не викликає сумніву. Однак механізм впровадження цих змін цілком природно сумніви викликає. Ще під час конференції Заступник Голови Ради Дослідного центру приватного права при Президенті Російської Федерації пан Гайнан Авілов висловив думку про те, що прийняття окремого закону лише для акціонерних товариств – не найліпший варіант. Про це свідчить російський досвід законотворчості. Внаслідок прийняття окремого закону про діяльність акціонерних товариств було зруйновано цілісну систему правового регулювання такої категорії підприємств як господарські товариства і тепер постала проблема розробки окремих законопроектів для кожного з видів господарських товариств. Таким чином у нас є прекрасна нагода вчитися на чужих помилках. На нашу думку, більш ефективним було б впровадження прогресивних змін до системи управління акціонерними товариствами у вигляді змін та доповнень до чинного Закону України "Про господарські товариства". Це дозволить зберегти системний підхід до правового регулювання всіх господарських товариств та, згодом, впроваджувати необхідні доповнення до норм, які регулюють діяльність інших видів господарських товариств. Тим більше, цього вимагатимуть об'єктивні процеси постприватизаційної трансформації відкритих акціонерних товариств. Такий вид господарського товариства як відкрите акціонерне товариство був найбільш придатним для уніфікації процесів масової приватизації, однак не завжди відповідав рівню розвитку підприємства та ефективній моделі управління ним. Сьогодні значна частина середніх приватизованих підприємств переживає етап перерозподілу власності, розпорошеної під час масової приватизації. Відповідно формується коло тих самих "ефективних власників", які дійсно здатні керувати діяльністю підприємства та інвестувати розвиток його діяльності, а не тільки чекати прибутків від своєї "частки державного майна". В результаті відбуватиметься поступове перетворення таких підприємств з акціонерних товариств у більш придатні для них види господарських товариств, у першу чергу – товариства з обмеженою відповідальністю та інші види підприємств. Це зумовлюватиметься тим, що акціонерне товариство як форма організації управління бізнесом є досить дорогою іграшкою, яка сама потребує постійних витрат на її утримання та використання (від витрат на обслуговування в Національній депозитарній системі – у реєстратора або зберігача, до витрат, пов'язаних зі збільшенням статутного фонду - у вигляді державного мита за реєстрацію інформацій про випуски акцій та витрат на публікацію цих інформацій). Крім того, уповільнюється процес прийняття управлінських рішень власниками підприємства шляхом проведення їх загальних зборів, оскільки терміни та процедура скликання розраховані в акціонерних товариствах на значну кількість осіб – власників акцій. Таким чином, громіздкий механізм управління акціонерним товариством починає протирічити інтересам власників та гальмувати інвестування ними коштів у розвиток підприємства, що викликає потребу в трансформації його організаційної форми. Акціонерне товариство як організаційна форма підприємства ефективне лише для крупних підприємств, які використовують ринкові механізми залучення власного капіталу за допомогою фінансових інструментів – акцій від значної кількості інвесторів. Саме захист інтересів широких кіл власників акцій товариства і потребує чітко визначених процедур, вимог та обмежень, які утворювали б цілісний механізм корпоративного управління, що одночасно дозволяв би забезпечити ефективне управління поточною діяльністю підприємства та створював умови, необхідні для повної реалізації всіх прав акціонерів товариства. Однак гіпертрофовані, на наш погляд, повноваження такого органу управління товариством як спостережна рада на практиці призведуть скоріш до позбавлення дрібних акціонерів будь-яких прав на участь в управлінні товариством, ніж забезпечать захист їх інтересів. Наприклад, якщо питання про визначення розміру дивідендів, форми та порядку їх виплати по акціях кожної категорії(типу), а також визначення розміру щорічних відрахувань чистого прибутку товариства до кожного зі спеціальних фондів будуть віддані до компетенції спостережної ради, як це передбачено законопроектом, ризик інвестування в акції для дрібного акціонера значно збільшується, оскільки він вже не покривається ані можливістю реальної участі в розподілі прибутку, ані можливістю участі в управлінні товариством. Як свідчить аналіз висловлювань учасників дискусії, основна цінність запропонованого законопроекту полягає саме у врегулюванні питань управління акціонерним товариством. Це те, чого чекають учасники фондового ринку від Закону "Про акціонерні товариства". Тому розробникам закону слід було б прислухатися до думки міжнародного експерта Анатолія Довгерта про те, що зміст цього закону на 90 % повинен складатися з чітких правил управління товариством. Відповідно, на нашу думку, не можна намагатися цим законом ще й регулювати механізми випуску та обігу акцій товариства та пов'язаних з ними фінансових інструментів – це завдання спеціального законодавства про цінні папери (в Україні – Закону України "Про цінні папери та фондову біржу"). Розпорошеність окремих норм, які регулюють порядок випуску та обігу акцій по декількох законодавчих актах (як це, до речі, існує сьогодні в нашій державі) призводить лише до виникнення протиріч між законодавчими актами, дезорієнтує власників акцій та руйнує цілісний механізм регулювання випуску та обігу цінних паперів. Яскравим прикладом такої дезорієнтації є висловлювання одного з учасників дискусії про те, що "дуже важливим моментом проекту,…, є запровадження привілейованих акцій, чого раніше не було в нашому законодавстві". Ця помилка викликана саме тим, що поділ акцій на прості та привілейовані передбачений не в Законі України "Про господарські товариства", а в Законі України "Про цінні папери та фондову біржу", тобто для того, щоб мати уявлення про характеристики акцій та сукупність прав по цих цінних паперах, акціонер повинен узагальнювати норми щонайменше двох законодавчих актів замість одного. Усі раціональні зміни, які містяться в законопроекті з питань випуску та обігу акцій, було б доцільно викласти у вигляді змін та доповнень до Закону України "Про цінні папери та фондову біржу". Ще однією проблемою є те, що за обговоренням безумовно важливих проблем розвитку системи управління акціонерним товариством майже ніхто з учасників дискусії, за виключенням Генерального директора інвестиційної групи "Сігма" Діани Смахтіної, не звернув уваги на суттєві недоліки в розділах законопроекту, які присвячені питанням корпоративних фінансів. Таким чином було випущено безпосередній об'єкт, на якій повинно спрямовуватися те саме корпоративне управління, за розвиток якого так вболівають всі учасники ринку. Тому постає логічне питання - чого варте буде право на управління тим, що само може стати нічим у повній відповідності до норм закону? Зокрема, важко погодитися з твердженням одного з учасників дискусії про те, що "позитивним моментом проекту, який передусім спрямований на захист дрібного власника акцій, є механізм нарахування та виплати дивідендів" і "у документі грамотно розроблені пункти щодо статей доходів, які є базою для виплати дивідендів, а також обмеження на виплату дивідендів". Навпаки, окремі з закладених розробниками механізмів формування джерел виплати дивідендів та особливості їх отримання не стільки захищають дрібного інвестора, скільки стимулюють "проїдання власного капіталу" товариства, сформованого за рахунок внесків акціонерів замість нормального розподілу фактично отриманого прибутку від поточної діяльності товариства. Наприклад, визначення емісійного доходу товариства як одного з джерел виплати диві-дендів суперечить економічній природі цього фінансового показника та може спричиняти "колективне проїдання" частини інвестиційних коштів, внесених акціонерами під час придбання ними акцій у товариства. До того ж, визначений в законопроекті порядок віднесення на прибуток сум зменшення статутного фонду не тільки протирічить сутності процесу зміни статутного фонду та стимулює його "проїдання", але й призводить до безпідставних витрат акціонерів по оподаткуванню цих коштів, отриманих у вигляді дивідендів, замість неоподатковуваного повернення їм частки вкладень до статутного фонду товариства. На завершення слід зауважити, що обговорення законопроекту триває. За інформацією редакції ЦПУ, за результатами обговорень в запропонований документ вже вносилися зміни та доповнення, спрямовані на усунення виявлених недоліків та оптимізацію закладених в законопроекті механізмів корпоративного управління. Тому редакція та автори проекту Закону України "Про акціонерні товариства" будуть вдячні всім читачам, які висловлюватимуть свої думки з приводу його вдосконалення.